Я — Aghiazma

Початок

Десь наприкінці 2013 – на початку 2014 року:

— А ти бачив, що за проект у Черепанова? — запитав мене Сергій Іванов, мій друг та колега у гурті Mirratal.

— Ні, а що там? — відповідаю я. Ми часто любимо поговорити про різні дивні проекти та попліткувати. Куди ж без цього.

— Та якась муть. Типу гурт — адепти якогось культу, вокалістка священник цієї секти, створили навколо цього готичний імідж. Щось дуже дивне і занадто пафосне.
— А, тьфу ти. Ну успіхів їм.

Дослівно не пригадати, звісно, але під час схожої розмови я вперше почув про гурт Aghiazma.

З Ігорем Черепановим я був знайомий як з організатором концертів KievKills. Вперше я з ним списався, коли шукав варіанти для виступу Mirratal. Він запропонував виступити на відборі B. C. Rich Contest — традиційного конкурсу, у якому переможців обирало декілька журі та публіка. Цей концерт відбувся 6 жовтня 2013 року, потім був ще фінал змагання у грудні 2013-го.

25 лютого 2014-го року Ігор запропонував мені долучитися до його проекту. Я послухав демки, запитав дозволу решти учасників свого колективу і вирішив: «чому б і не спробувати? Хай це не те, що я слухаю, але з цього може вийти щось цікаве, та й часу у мене вистачить на два проекти». До того переді мною у гурті працював Іван Попов, який раніше грав у Mysterya, а зараз — є керівником і клавішником гурту Aftermoon.

8 березня 2014 року відбулась перша репетиція на базі JonKofy. Пригадую, що я вже на першій репетиції грав більшість пісень і ми одразу вирішили продовжити нашу співпрацю. Після того було ще декілька репетицій. Єдина річ, яка мене досить сильно хвилювала — це щоб не виникало накладок з моїм основним проектом.

Ну і очікувано, 5 квітня я граю з Mirratal у клубі Барви, а з Aghiazma — у клубі Underground... Детальніше про цей день я розповідав тут. На щастя, ситуацію вдалось розрулити — з Mirratal ми грали на концерті першими, а з Aghiazma — ближче до вечора, та й концерти відбувались у одному місті.
З виступу запам'яталось, що Кора «відігравала» свій придуманий культ і читала якісь дивні монологи на початку і посеред виступу. Ті тексти були упоротими і найбільше сподобалися хіба що Саші Матвієнку (щось в стилі: «Присоединяйтесь к нам, поклонитесь великой матери Медузе в священных водах Агиазмы» і т.д. і т.п.). Після одного-двох концертів ці монологи, на моє превелике щастя, припинились (дуже вже це було награно і надумано). На цьому всі ідеї щодо створення "культу" і Кори як священника цього культу — закінчились, і з кожним концертом ми віддалялися від цього задуму.

Проблема накладок виникала досить рідко, важче було узгоджувати репетиції між двома колективами.

Сцена клубу Бінго, яка мені здавалась такою недоступною — стала набагато ближче. Лише у 2014 році там було п'ять виступів (без урахування концертів в інших клубах).

Початок був хорошим, публіка схвально відгукувалась про колектив, вже з перших концертів вдалось «зачепити» потрібних організаторів, що забезпечувало нас виступами на кращих сценах Києва. Звісно, допомагав цьому і в чомусь агресивний маркетинг гурту — виступи на багатьох концертах, пов'язаних з аніме-тусовкою, готами, та просто виступи на фестивалях KievKills у хороший час, про який чимало гуртів могли б тільки мріяти. В цей час Aghiazma напрацьовувала матеріал, ми зігравалися, отримували хороший сценічний досвід.

      

Через рік від початку моєї співпраці з колективом його покидає ударник — Льоша Мікшер, який відіграє з Aghiazma останній концерт 8 березня 2015 року. На заміну приходить ударник, якого особисто знав я — Паша Краснощок. Ми з ним перетиналися іноді на джемах і навчались ми в одній школі, хоч і в різних класах.

Перший концерт з Пашею 13 березня 2015 року був на диво «милим». Нас запросили відіграти на події під назвою sAINT, яка відбувалась у незвичному місці і була досить мало розрекламована... Приміщення було величезною коробкою з цегли і мало жахливу акустику. З монтажем апаратури були якісь затримки. Проте виступ пройшов ще веселіше — мало того, що було зовсім мало людей (думаю, не більше 10-20 чоловік), звук ніякий, так ще й сильний сценічний дим закрив все приміщення густющим туманом, у якому взагалі нічого не було видно. Мила посвята у музиканти гурту!

Спершу взагалі планувалось, що Паша буде тимчасовим ударником, а потім йому знайдуть заміну. Потім вже нарешті вирішили інших музикантів не шукати (хоча пару раз ця тема піднімалась в перші місяці роботи), та й Паша, завдяки своєму дуже спокійному і покладистому характеру, добре влився в гурт.

Перший повноцінний концерт з ним у нас відбувся пізніше — на «розігріві» гурту Jinjer. Не люблю слово "розігрів", та вже так склалось історично у термінології. З цим концертом також виникли складнощі. По-перше, саундчек відбувався пізно вночі за день до виступу (здається, ми його закінчили тільки о 4-5 ранку)... По-друге, завжди важко грати перед групою, яка по стилістиці «важча» за тебе — люди чекають відвертого «м'яса» і не отримують його, після чого або відверто ігнорують, або ще й викрикують якісь неприємні коментарі типу: «***те быстрее!». Сам виступ був хорошим, ми показали непоганий рівень і мило поспілкувалися з музикантами Jinjer.

Взагалі я не любив виконувати акустику з Aghiazma — якось це все це втрачало атмосферу, яку я бачив як фішку колективу. Але ми грали акустично як мінімум декілька разів. Один раз — на концерті в честь пам'яті Едгара Алана По (там ще було написано дві пісні на слова письменника — City in the Sea і Paean). Другий виступ був ще оригінальнішим. Ідея полягала ось у чому: під час того, як деякі рок-колективи грали в акустиці, Наталя Новицька малювала концептуальні полотна. Відбувалось це на вулиці на початку Пейзажної алеї. Було незвично і оригінально. Ще я тоді вперше грав у дуеті експромтом з Іллєю з групи Dominatos.

Літо 2015 року було особливе тому, що групу стали запрошувати на фестивалі.

Rock Bulava 2015 був «так собі». Народу небагато, грали ми дуже рано, розташований фестиваль незручно. Єдиний плюс цього — там мене вперше побачила моя дівчина, після чого мені написала у контакті, і пішло-поїхало...

Фестиваль Black Sea Metal Festival — у місті Іллічівську (зараз — Чорноморську) був чи не першим хорошим концертом такого розмаху, хай і відвідуваність була не найвищою.

Seanthetic Fest — був дуже дивним і упоротим. Відбувся він в Одесі на березі моря. Людей було небагато. Найбільше з виступу запам'яталось освітлення. Справа у тому, що світло потрапляло лише на сцену, а сам пляж з публікою був повністю темним. Виникало відчуття, що ти граєш у чорній коробці. Побутові умови фестивалю теж були пам'ятними. Музиканти ніяк не були облаштовані, тому більшість з них просто понапивалися і спали на піску до самого ранку. Вже тоді у мені чітко проявилася риса, яка, певно, попсувала чимало нервів решті музикантам — бажання комфорту і нормального ставлення без атмосфери угару і екстримальних та іноді бомжацьких умов. Звісно, ця риса у мені і раніше бувала, тому що я завжди був впевнений, що музикант може добре працювати лише тоді, коли він гарно відпочив, ситий і сповнений здоров'я.
Так ось, фестиваль. Виявилось, там був невеличкий будиночок, де можна було відпочити. Зранку був важкий підйомчик, я спускаюсь до пляжу — хтось спить на пляжу, хтось на стільчиках... А музикант, який мав спати у тому будиночку на сусідньому ліжку — валявся сильно нетверезим на пляжі. Нам коштувало величезних зусиль зі Стрікссоном, щоб дотягнути його до того будиночку вверх по сходах... Тут вже включилось діло принципу: «це він там мав ночувати, а в результаті навіть не добрався до того будиночку? Ну ні! Дотягнемо, хай поспить хоч пару годин, як людина!». Скажу чесно — квест був ще той, я рідко пригадую, щоб переносив щось настільки важке... :-)

 

Сама «жесть» відбулась 31 жовтня 2015 року — на Halloween, тому що ми мали грати на двох концертах одночасно.

 

Якщо перший концерт пройшов ще більш-менш, то грати в 2 чи 3 ночі було не найкращою ідеєю. Я знову включив «режим злісної сучки» і був дуже негативно настроєний на те, щоб грати в такий незвичний час для мене. Все це відбувалось у якомусь просто напівсні і напівбрєді... До того ж, звукорежисер просто забув мене включити, і гурт відіграв половину першої пісні без мене, бо не уточнив, чи всі готові. Всі такі непродумані моменти — бажання виступати будь-де, аби частіше, почало виснажувати вже тоді і викликало у мене певне нерозуміння та роздратування.

2016 рік розпочався з хорошої події — нашої перемоги у першому відборі на Global Battle of the Bands і виступі у національному фіналі. Це був період важливих знайомств і досвіду, а також виступи у моєму улюбленому клубі Києва — MonteRay. Згодом Україну у міжнародному фіналі представляли Sinoptik, які потім здобули світову перемогу!

 

У березні 2016-го ми їздили у Вінницю, де відзняли наш другий кліп на пісню Zombie Dogs. Це був зовсім новий рівень зйомок порівняно з першою роботою. У Вінниці ми знімались два дні, проте згодом було ще чимало інших зйомок та коригувань (у яких я, щоправда, не брав участь).

Міні-тур

24-26 квітня 2016 відбувся перший тур по трьох містах — у Харкові, Дніпропетровську та Кривому Розі. Певно, цей тур чи не найбільше мене підкосив і дав найбільше негативного досвіду, як робити «не слід». У цьому нікого і не звинуватиш. Просто так склалось — ми всі не мали великого досвіду, тому зробили чимало помилок.

Перше місто у турі було найбільш позитивним — Харків. Ми приїхали зранку, відчекалися, я "познайомився" з магазином МЯСО, де продається одяг і купив собі там декілька футболок, які ношу іноді і до цього часу.

Сам концерт пройшов добре, прийшло 100-120 людей. Ще ми поспілкувалися з Річі Колючим, знайомство з ним залишило хороші спогади. Головне лайно почалось після події. Нас мали «вписати» на ночівлю, але традиційно «вписка накрилась». Довелось терміново шукати хостел. І вже коли ми прийшли до того хостелу... з триярусними ліжками... на логічне питання: «а де можна залишити речі?» нам сказали, що ми не можемо залишити свої інструменти в тій кімнаті, де ночуватимемо, і, по суті, їх ніхто нормально не стерегтиме. Я з басистом не ризикнули там залишатися, тому вийшли і терміново почали шукати якийсь готель. На щастя, ми отримати певний «гонорар» від виступу, тому пішли до готелю, який виявився дуже навіть непоганим. Решта гурту ночувала в хостелі... Це був чи не найлайновіший вчинок, який я пригадую у Aghiazma. Я був занадто задовбаний і просто не зміг думати ще про когось, тим більше, що в мене був дорогий інструмент, який я тільки-тільки недавно придбав і відіграв перший концерт! Я ще не сказав, що я їхав з дуже важким кейсом, що загалом з інструментом він важив кілограм 25-30? Так ось, це ще одна пікантна особливість для всього туру — цей кейс дуже чудовий у транспортуванні, але важить просто до дідька багато і залишив на руках мозолі ще на місяць після туру.

Зранку ми зустрілися з рештою гурту і частково по моїй вині (щось я довго їв у «Пузатій Хаті»), частково ні — ми почали запізнюватися на автобус, який мав нас відвезти в Дніпропетровськ. Ми сіли на метро, але чомусь навіть ніхто не поцікавився, з якого вокзалу відправляється наш автобус і поїхали зовсім не в ту сторону!.. Ми зателефонували в автопарк, але автобус не став нас чекати, і поїхав без нас. На щастя, квитки вдалось здати і повернути бодай частину суми, та все ж довелось чекати наступний транспорт.

Сам Дніпропетровськ я пригадую погано — ми були там занадто мало часу. Я так і не побував у їх метро, у якому так хотілось покататися :-) Виступали ми в клубі РК. Це величезний заклад, десь по розмірам і масштабу нагадав київський Бінго. Все було б чудово, аби там було хоча б трохи людей! Зал був практично пустим. Крім нас виступали інші, місцеві групи, та людей було навряд чи більше 50-70, а для такого величезного клубу така кількість виглядає ніби каплею в величезному пустому НІЩО. Це дуже демотивує...
Після концерту ми поїхали переночувати до людини, яка погодилась нас «вписати». Це був приємний жест, але виявилось, що бажання розходяться з можливостями — для шести людей у власника просто не було місця! Довелось спати кому на незручному кріслі, кому на підлозі... Не сильно це допомагає для хорошого відпочинку.
Шановні друзі! Якщо ви запрошуєте когось до себе переночувати, подумайте — у вас взагалі є місце, щоб розмістити тих, кого ви запрошуєте? Ніж змушувати їх спати на підлозі, краще вже замовити якийсь хостел або готель.

Наступного дня, після такої некомфортної ночі, довелось їхати в Кривий Ріг... І ЩО ЦЕ БУЛА ЗА ДОРОГА! Нас добряче потрясло — суцільні ями-вибоїни! Я ніколи не думав, що дорога може бути настільки жахливою! Ми там мало не збожеволіли. І ось ми приїхали в клуб MADISAN, де виступали вдруге (а я так взагалі втретє). Концерт був непоганим, якщо не враховувати низьку відвідуваність та умови, які не окупили нам навіть дорогу... Що ж, таке буває.

А попереду нас чекала жорстока жесть по імені «дорога Кривий Ріг – Київ». Траса жахливо зруйнована. Всю ніч нас трусило, і відпочити чи заснути було неможливо. Я дратувався через те, що не міг заснути і тому, що розумів, що кожна вибоїна — це також удар по моєму новому синтезатору... Кора взагалі там матом-перематом проклинала дорогу... Після того я добрячих декілька місяців думав про еміграцію — бо в країні з такими жахливими дорогами взагалі не було зрозуміло, як можна жити і на що йдуть бюджетні гроші.

Тур закінчився. Він справив на мене досить неоднозначне враження. Так, це був корисний досвід для колективу, зустрічі з новими людьми, але показав чимало слабких сторін. Для себе я зробив наступні висновки — ні у якому випадку не розраховувати на вписки чи на варіант «переночуємо в дорозі». Хай це і вийде дорожче, але потрібен нормальний сон у ліжку, а не чорт знає де — на підлозі чи взагалі у якомусь незрозумілому хостелі.

Саме в цей період я почав грати в оркестрі Lords of the Sound — захотів себе спробувати у чомусь новому. Це був чудовий досвід, який ще більше мене віддалив від Aghiazma — немало через те, що я зрозумів, ЯКОЮ може бути організація побуту в турах! Я побачив, що таке адекватні готелі, триразове харчування в турі, туровий автобус — це все ті нібито дрібниці, які дуже допомагають у якісному виконанні музики, а не в тому екстримі, в якому ми перебували в турі Агіазми.

Наприкінці літа ми відіграли знаковий концерт — на головній сцені фестивалю Республіка. Це був чи не один з кращих концертів Aghiazma, хоча викликав певне роздратування у деяких музикантів з аргументацією: «такая яркая группа, как мы, не должны играть первыми!». Пояснити, що «грати на такому фестивалі на головній сцені — взагалі за честь» — було неможливо. Ми взагалі могли виступати у своєрідній «печері», яка має набагато гіршу акустику, апаратуру і збирала під сценою менше прихильників. Натомість ми грали на одній сцені з хорошими колективами, серед яких пригадую The Hardkiss — а це, як не крути, певний показник.

Особливо добили не сильно вдалі наступні концерти.  Не те, щоб вони були поганими. Просто не завжди було відчуття, що ці концерти — варті того, щоб у них брати участь. Я вважаю, що повинен бути якийсь критерій відбору — треба грати на найкращих подіях в одному місті не частіше разу в 2-3 місяці, ну максимум — раз в місяць, якщо є якась дуже вагомий привід. Виступати перед якимись незрозумілими гуртами, щоб їх порозігрівати у напівпустому залі —це все викликало втому, роздратування, розчарування.

Чимало кумедних спогадів залишилось від концерту у Палаці культури у місті Бердичів. Це було велике приміщення, безкоштовний концерт, тому людей на ньому було чимало. Натомість, посеред концерту хтось кинув у гітариста якийсь мандарин чи схожу фігню, і тикав фак Корі, за що вона досить грубо послала ту людину на ***. Курйоз продовжився тим, що потім якийсь мужик підійшов і піввечора нам розповідав, що це був не він, і Кора поступила неправильно через те, що послала його, і взагалі, він типу міг би незрозуміти і дати нам поговорити з його ножем. Було дуже дивно і неприємно, тим більше, коли виявилось, що це музикант іншої групи.

Ми зробили певні висновки і на цей раз ми зняли квартиру, що було чудовим рішенням. Проте Ігор умудрився мені підпсувати настрій, почавши цілком серйозно пропонувати викликати повій :-) Звісно, це можна звести на дебільний гумор. Але коли людина починає гуглити і видзвонювати повій у маленькому місті... Мені ніколи не було так бридко, як від думки, що до нас теоретично могла б прийти повія, з якою решта проводила б інтелектуальні розмови. По гидкості це десь стоїть на третьому місці після якоїсь відвертої жесті типу «Секс з птеродактилями» чи «Зеленого слоника» і випадку, коли мій сусід вирішив зайнятися в кімнаті сексом з його дівчиною. Не знаю, чому я так болісно на це реагую, але ці жарти з повіями мене дуже шокували :-)

Хороші спогади залишились після двох концертів у клубі Бінго — на Геловіні та на The Best Ukrainian Metal Act. Називайте мене упередженим, але мені було прикро, що нас не номінували на «Кращий кліп», бо мені здається, що кліп Zombie Dogs вийшов дуже атмосферними і видовищними.

Якщо ви мене запитаєте, коли я почав дуже серйозно задумуватися, щоб піти з гурту — то це саме цей час. Внутрішнє роздратування, відмінні музичні смаки — ці фактори лише стали загострюватися. Я подумав, що, можливо, ми занадто багато виступали, і тому мені допоможе відпочинок.

Крім грудневого концерту у нас наступила півторамісячна пауза, під час якої почали розгортатися зовсім веселі події.

Євробачення

Все почалось з того, що хтось написав: «Ха-ха, а хто це подав заявку на Євробачення? Ні, ну ви ЦЕ уявляєте? Ото було б смішно, аби Aghiazma там показали!». Спершу ми навіть не зрозуміли, хто це зробив і навіщо. Виявилось, Ігор розсилав наші прес-релізи на різні сайти, і вирішив: «А чому б і ні?».

Почалися різноманітні репости з проханням проголосувати за наш колектив; навіть роздавалися флаєри з цим проханням. Тому було, хай і дивно, але приємно, що у нас пішла перша тисяча голосів і ми потроху вибилися у лідери. Перша тисяча, друга тисяча, п'ять тисяч?.. Окей, нічого собі підтримка андерграунду, подумав я собі! Десять тисяч?! Двадцять тисяч?! П'ятдесят тисяч?!!!

«Що за лайно?! Та звідки у нас взялось стільки голосів?» — думав я. — «Та нас в житті стільки людей не чуло! Тут щось дивне!».

Наприкінці кількість голосів дійшла до вісімдесяти тисяч (можу помилятися). І тут керівники відбору вирішили обнулити наші голоси у зв'язку з якимось взломом чи накруткою. Крім того, тривалий час за нас неможливо було проголосувати взагалі. Що ж сталось?

Розробники сайту для голосування облажались і зробили дірявий сайт, який працював явно зі збоями (і ймовірно, дуже просто накручувався через проксі — один-два вечори, список проксі — і давай собі стільки голосів, скільки заманеться). Aghiazma ніяким чином не могла набрати більше 2-3 тисяч голосів, ну максимум — 5 тисяч. У гурту просто не було настільки широких зв'язків і популярності, щоб голосів було більше. Тому, припускаю, хтось зайнявся відвертою накруткою. Хто це був? Може, конкурент, який зайнявся накруткою нас, щоб потім нас заблокували за порушення умов? Якийсь технічно підкований фан? Нехай це залишиться загадкою. Факт є фактом — ми немало нашуміли через ці події, після чого решта музикантів поїхали на канал вирішити ці питання, а заодно почали постики типу: «УУУУ, наших б'ють, рок-музику не пускають на ТВ! Влаштуємо поп-революцію!». Вже там виявилось, що голосування — не єдиний спосіб потрапити на Євробачення, а існує, насправді, головний відбір, який проводиться продюсерами шоу. Кора виступила і вразила тих, хто обирав пісні у прямі ефіри, зокрема Костантина Меладзе. І нам запропонували виступити по ящику!

Це був початок божевільного шляху.

Насамперед, чому мене не було на промо-відео та у інтерв'ю? Та тому, що у мене випала вперше у житті можливість побувати за кордоном на відпочинку! Назвіть мене егоїстом, може якийсь ентузіаст на все наплював би і залишився б у Києві, але для мене можливість побувати у новому місці була неймовірно хвилюючим досвідом, та й на момент узгодження дат інтерв'ю я заплатив практично всю суму за подорож. Можливо, це негідний вчинок з позиції музиканта, який вболіває за свій гурт... Але я відчував, що мені життєво необхідно отримати відпочинок від цього лайна, щоб зрозуміти, чи є у мене бажання грати у проекті.

Після повернення у нас було декілька репетицій — частина самостійних репетицій, щоб зігратися з новим бек-вокалістом Юрою із гурту Alt.End. Також було дві репетиції на сцені залу КПІ.

Десь тоді випливали скандали, коли змонтували слова Ігора про «Блогеров — в котёл», після чого нас звинувачували фани Кузнєцова, що ми замахнулись на їх «ікону». Хоча, наскільки я розумію, ніхто нічого поганого про нього не говорив і це була монтажна склейка.

О так, я вже з інтригою чекав, що ж вони покажуть в інтерв'ю перед самим виступом!

Саме інтерв'ю мене теж неприємно вразило. Нас показали трохи не у тому світлі, у якому я це уявляв. Чомусь Ігор зайняв позицію «нафіг попсу», хоча слід було б краще сказати про «ми яскравий і незвичний гурт». В результаті намонтували з інтерв'ю у більшості ті моменти, де колектив виступає проти попси... Але це все лірика, звісно. ТВшники дуже досвідчені, тому треба неймовірно ретельно підбирати слова, які ти говориш, тому що їх можуть легко викривити. Я про це здогадувався, але оскільки мене не було на зйомці інтерв'ю, то не міг цього скоригувати. Хоча, хто б мене послухав? Вже тоді я відчував, що втрачаю будь-який контроль  і моя думка практично завжди ігнорується і не вважається за потрібну.

Як заявляв Діма, він прописав чітко слова для інтерв'ю, але всім було влом їх вивчити, що могло б покращити наш імідж... Зрештою, що сталось — те сталось, не думаю, що це катастрофічно вплинуло на результати.

І ось, після всіх репетицій — ми на сцені. Наші три хвилини слави :-)

Нерідко мене питали: «ви грали вживу чи ні?». На жаль, грати приходилось під інструментальну фонограму усім виконавцям. Зміна між виступами була максимум півтори хвилини, за цей час просто неможливо адекватно підключитись (до того ж, час увімкнення мого синтезатора — 1:45), тому «живим» залишається виключно вокал і бек-вокал. Це ще одне із принижень — рок-гурт, який стрибає під фонограму. Радує, що хоча б Кора виконувала вживу і виступила чудово, бо деякі музиканти від хвилювання такого там налажали, що вуха в'янули!

З курйозів — після виступу за мною мали забрати синтезатор, але технічна команда просто забула, тому це зробив я, щоб на місце синтезатора став ведучий :-)

Все це було незвично і прикольно. Результати мене навіть чимось порадували — так, хотілось би пройти в фінал, і ми зробили для цього все можливе, але давайте адекватно оцінювати шанси — публіка нас не знала і була шокована. Змушений сказати, що умови контракту для виступу були досить жорсткими, а нам не хотілось себе занадто зв'язувати цими угодами. Тому ми отримали максимум з того, що могли — увагу від публіки, численні інтерв'ю, цікаві запрошення на події...

Після Євробачення

І, нарешті, останній розділ моєї розповіді. Після успішного виступу було вирішено організувати «сольний концерт» гурту — щоб нова публіка мала можливість послухати нас вживу. Відбувалось це все у клубі MonteRay. Афішу, до речі, намалював басист — мені ця картинка дуже подобається :-)

З наступних подій пригадаємо тільки концерт у Жовтих Водах (на жаль, не могли вчасно вибратися з міста, тому ми залишились там ще на цілу добу). Головна проблема — місце нове, зал був практично пустим, а публіка дуже пасивна і розворушилась тільки під кінець сету. Тут до Ігора підійшли працівники готелю і ненав'язливо запропонували «компанію». Ігор одразу ж зрадів цій новині і сказав: «конечно, только я хочу чернокожую подругу», на що вони розгубилися і сказали, що це буде складно, бо таку прийдеться везти з міста Дніпро :-)

Наступний концерт — у підтримку виступу L'Ame Immortelle у клубі Sentrum багато хто назвав нашим найгіршим виступом (хоча я так не вважаю). Суть звинувачень полягала у тому, що ми були дуже пасивними і грали, за словами одного з слухачів: «як паршива кавер-група». Важко пояснити, чому так сталось. Ноти всі ті самі, але мене вже тоді почала дуже втомлювати гра з гуртом, а незадовго до того у нас сталась дебільна сутична з Корою. Тут з якого боку подивитися, але я вважаю її у тій ситуації дещо неправою, а замість того, щоб елементарно вибачитись, вона вдала, що нічого не сталось, але слова — не горобець, і мені цей інцидент запам'ятався у негативному ключі. Коли у колективі виникають непорозуміння — це дуже відображається на музиці. Концерти у Харкові і Білій Церкві не особливо змінили атмосферу, що почало особисто у мене викликати значний дискомфорт. Якщо я ще осінню знав, що мені потрібен відпочинок, то після Євробачення остаточно відчув, що будь-яка перерва мені не допоможе і якщо в моєму особистому відчутті нічого не зміниться, з осені я покину гурт.

А тепер згадаємо про найбільш радісні моменти цього періоду: літні фестивалі. Щось було добре, щось ні, але ми зробили потрібні висновки і організація побуту стала проходити на чудовому рівні.

Негативним можна лише назвати концерт у смт. Східниця неподалік від міста Трускавець. Організатор був молодим і просто не справився з обов'язками, бо переоцінив потенціал відвідуваності такого фестивалю у маленькому містечку. Організація була більш-менш, сценічний апарат — теж, але відвідуваність була просто жахливою... А наприкінці нас ще й накрило жахливою погодою — останню пісню я просто не виконував, тому що прийшлось вимикати синтезатор з мережі, щоб на нього не потрапила вода, яка задувала на сцену, як би ми не намагались заховатись. Ну і найвагоміший мінус фестивалю — нам ні копійки за нього не заплатили, як і решті музикантів...

Виступ на Тарасі Бульбі, виступ на Файному місті — я не хочу описувати їх занадто детально. Можна сказати коротко: все було добре. Ми виступали, були люди, організовувались невеликі фото- і автограф-сесії. Харчування, проживання — все було комфортно. Це розслабляло і настроювало на хороший продуктивний лад.

Великим недоліком Aghiazma цього періоду було те, що гурт практично перестав репетирувати. У кожного були на це свої причини, мої — це неймовірна втома від цієї музики та принципово різні погляди як на саму музику, так і на життєву філософію. Я зрозумів, що якщо зі своїм основним проектом я можу репетирувати дві пісні хоч три години, то з Aghiazma я просто не хотів виконувати деякі пісні, і таких пісень ставало все більше і більше.

Ця проблема виникла і раніше, мені принципово не подобались деякі пісні у репертуарі, я їх вважав конструктивно невдалими, але вони все одно виконувалися з разу в раз, тому що «это очень личный текст для меня» чи «на эту песню мы записали клип, поэтому её нужно исполнять». Звісно, я тут не авторитет, і за мене говорили мої музичні смаки, але деякі композиції грати було нецікаво і неприємно. Страждав не один я. Та ж Кора також виступала проти деяких пісень, зокрема каверів. Потім закинула думку: «гурт перестал играть песни, которые писала я», хоча хто-хто, а саме вони з Ігорем практично завжди вирішували, які пісні грати, не враховуючи думку інших і ігноруючи думку про слабкі пісні, які не слід було б грати кожного разу. На додачу — тільки наприкінці сет-лісти почали формувати більш вдало, по якомусь принципу контрасту і «драматургії», а не хаотично накидані (коли в сет-лісті поруч йшли дві повільні пісні).

Нарешті, Zaxidfest поставив всі крапки над «і». Я зрозумів, що моя історія у цьому колективі закінчилась, до того ж, черговий раз виникли певні непорозуміння у мене з Корою, неприємні і невиправдані закидони у мою сторону без будь-якого усвідомлення, правдиві вони чи ні.

Після Заходу наступила повна тиша. Ніхто мені не повідомляв про нові концерти чи записи (а ми тільки-но закінчили записувати альбом), репетиції теж не відбувалися.

Ця мовчанка тривала до того часу, поки мені не прислали скріншоти з фейсбуку, де Кора повідомляла, що пішла з гурту. Я цей момент не згадував раніше, але Кора вже з гурту «йшла» далеко не вперше, проте ці «виходи» тривали не довше декількох годин-днів. На цей раз конфлікт затягнувся. Що сталось — та біс його знає! Ми з Корою різного поля ягоди і наші відмінності стали загострюватися, тому я взагалі намагався якомога менше з нею контактувати, щоб не провокувати зайві сутички і не знаю, що у неї відбувалось з рештою музикантів і у особистому житті. У мене склалось враження, що це пов'язано з непорозуміннями, які звелися в абсолют. Замість того, щоб сказати: «вибач, я був/була неправий/неправа» все розгорілось до категоричності на рівному місці. У всіх сторін було достатньо часу помиритися, але дехто не зробив спроб піти на порозуміння до того часу, поки Ігор не опублікував новину про пошук нового вокаліста/вокалістки.

Одразу після новини щодо виходу Кори з гурту я повідомив Ігору про те, що я покидаю гурт. Зрештою, це дозволить гурту рухатися далі у новому форматі. Ця новина не повинна була бути сюрпризом для решти колективу — я вже висловлював раніше думку про те, що ймовірно наші шляхи розійдуться (а сама напруженість і незадоволеність була помітна у моїх словах і вчинках), але не очікував, що це все станеться одночасно з виходом з групи Кори. Під шумок зміни вокалістки мій факт виходу з групи, можливо, пройде більш спокійно та непомітно.

Останній концерт, який я відіграв як офіційний учасник гурту Aghiazma — 28 жовтня 2017 року. На щастя, вдалось якось примиритися і виконати декілька пісень з Корою. Проте рішення про це було узгоджено в останній момент, тому Ігор, коли не було впевненості, що Кора з нами буде виступати, вирішив запросити різних виконавців з дружніх колективів, утворивши таке собі караоке-шоу типу Скрябін чи «Король и Шут» :-) Все ж вийшло дуже непогано. Звісно, Корі неможливо знайти «заміну», але мені подобаються всі вокалісти, з якими ми виступали, тому це було приємне прощання зі старою Агіазмою.

Що сталось, хто винен

Отож, серед тексту можливо було незрозуміло — що ж сталось?

Що сталось з Корою? Я так само був здивований тим, що Кора покинула колектив, як і інші. Я не був причетним до тих подій напряму, тому не знаю всіх обставин. Припускаю, що гурт розпався через невміння йти на компроміси. Я не можу просто тикнути пальцем: «Винна Кора» чи «Винний Діма» (чи то взагалі екзотичне: «Винний Ігор, який не вигнав Діму з групи, тому що цього захотіла Кора»). У кожного була своя ступінь «провини». По тому, що я дізнався від хлопців, все ж більше стаю на сторону Діми, хоча я не спілкувався щодо цього з Корою. Можливо, вона б розповіла якусь версію, яка б схилила чашу в іншу сторону, у чому я, щоправда, сумніваюсь. Спробуйте самі розібратись!..

Що сталось зі мною? Мені складно самому пояснити, що змінилось у мені і чому цей гурт став так виснажувати. Спробую описати ще одну з версій. Насамперед, мій вихід з гурту не пов'язаний з виходом Кори. Ці події просто збіглись. Колектив я планував покинути за багато місяців до того.

Участь у двох проектах — дуже ризикований крок. Я зрозумів, що допомагаю здійснити іншим людям їх мрії замість того, щоб реалізовувати свої (розвивати свій основний проект, яким завжди був і залишається Mirratal). Цей дисонанс підкріплювався тим, що гурт Aghiazma завдяки краще продуманому іміджу та організаторським здібностям Ігора, частково Діми та харизми Кори став відомішим. Все було б чудово для Aghiazma, аби я кинув свій основний проект і залишився в Агіазмі як у єдиному проекті. Цей текст мені ніхто напряму не висловлював, але це завжди залишалось у підтексті музикантів. Я теж відповідав люб'язністю і завжди досить болісно реагував на моменти, коли хтось вважав, що Агіазма мій основний проект і завжди підкреслював, що у Агіазмі я тільки тикаю кнопочки, а моїм основним проектом залишається Mirratal. Може це була і неправильна позиція, але не бачив сенсу це приховувати, якщо саме так для мене і було! Якщо подумати, то я у Mirratal теж просто нажимаю на кнопочки (всю музику пише ударник), проте мій вклад набагато більший через іншу стилістику, де клавіші є важливим компонентом, а також через те, що до більшості пісень тексти пишу я. Також я ніколи особливо глибоко не відчував стилістику Aghiazma, і не бачив там у клавішах вагомої ролі.

Також мені набридло бути у чомусь на останньому місці в гурті. Завжди відчувалась ієрархія «Кора-Ігор, Діма частково як організатор, а потім Паша і Андрій», на відміну від Mirratal, де організація гурту дуже рівна практично між усіма. Замість того, щоб змінювати ситуацію, я сам її підкріплював своїм дистанціюванням та жартами у стилі «Я тут тільки кнопочки натискаю». Через таке відчуття не хотілось вкладати в цю музику свої фінанси у кліпи чи альбом, хоча іноді мав таку можливість. Я себе занадто відчував мало задіяним у цій музиці, щоб витрачати на це свої кошти чи час.

Коли я тільки починав працювати з гуртом у 2014 році, у мене було набагато більше часу — я був студентом, мене повністю забезпечувала стипендія та батьки. Осінню 2015 року я взяв у батьків останні гроші, після чого з того дня став абсолютно самостійним — став заробляти сам та жити у зйомному житлі. Це забирало занадто багато часу, а складна робота, у якій доводилось постійно підвищувати кваліфікацію, унеможливлювала повноцінну участь у двох проектах. Aghiazma потребувала іноді якщо не щотижневих концертів, то щось близьке до того. У мене було лише два вихідних в тиждень, концерти нерідко забирали один з них. Доводилось витрачати один з вихідних на концерт (більшу частину дня забирала підготовка, саунд-чек, іноді — переїзди), після чого залишався ще один день, який я міг витратити на репетицію гурту, можливість побачитись з батьками чи з дівчиною. Я відчув, що втрачаю контроль, і мені не вистачає часу, щоб займатися своїм основним проектом повноцінно.

Так, цинічно — Aghiazma для мене була способом стати кращим, здобути досвід, спробувати нову музику, яку я ніколи не грав, познайомитися з важливими людьми. Певний час була думка про те, що це може приносити якісь гроші (поки я був безробітним), у крайньому випадку — якось допомагати мені просувати проект Mirratal. Але роки йшли, і тут я зрозумів важливу істину — гурт сам потребує великі кошти і навряд чи стане приносити у майбутньому хоча б якісь дивіденди (крім усвідомлення власної «крутості» і гри заради публіки). Мало часу, інші музичні смаки, певні складнощі характеру кожного з музикантів (що мене, що решти) — все це почало відштовхувати і віддаляти. На етапі того, коли Mirratal увійшов в період, коли ми ось-ось маємо випустити новий альбом — я зрозумів, що не готовий розриватися і надалі.

Для якісного росту проекту Aghiazma потрібно працювати надалі і над рівнем шоу, і над музичною стороною — систематичними репетиціями. Замість цього гурт іноді зависав на місці, законсервувався, і рідко виходив із стагнації виконанням нових пісень без значного музичного росту. Мене, насамперед, як музиканта, це дуже засмучувало. Раніше я завжди приділяв більше уваги саме музичній стороні. Робота з Aghiazma навчила розуміти, що зовнішній вигляд має чи не більше значення, ніж те, що ти граєш. Люди вміють набагато краще бачити, ніж слухати. Ти можеш промазувати по клавішах і взагалі не грати половину концерту. Але насамперед помітять зовнішню сторону — що ти був у якомусь стильному костюмчику і прикольно тряс хаєром. Це проблема виховання публіки, а тому — вічний процес вдосконалення... Під час одного з концертів я подумав: «****, цей чортовий гурт витрачає на макіяж у півтора рази більше часу, ніж ми репетирували на цьому тижні!!!», що також викликало засмучення.

Більше я не можу і не хочу розриватися. Відтепер у мене буде лише один проект і, можливо, якісь короткочасові співпраці, які не відбиратимуть стільки часу. Це триватиме до того часу, поки у мене щось вагомо не зміниться у робочому графіку. Навіть після цього я одразу ставитиму рамки і вимоги від проектів, у яких братиму участь, тому що чіткіше розумітиму, що мені треба.

Думаю, я б набагато довше працював з Aghiazma, аби це був мій єдиний проект, аби у мене були інші музичні смаки, аби я брав участь у створенні музики та текстів. Але склалось, як склалось. Поки що ця сторінка моєї біографії закінчилась. Я — був Aghiazma, а продовжу рухатись далі.

Що станеться з Aghiazma після описаних подій? Час покаже. Моє повернення у гурт маломожливе та й не потрібне, поки нічого не зміниться у моєму житті або проектах. Ще з перших репетицій я жартував: «навіщо вам взагалі клавішник, грайте з плейбеками!», ймовірно, гурт відмовиться від клавішника на сцені, щоб він не заважав басисту рухатись і розмахувати грифом :-) А може якась заміна і знайдеться.

Ймовірно, буде нова вокалістка і тисячі порівнянь: «було краще» і «ой, так мені більше подобається». Хоча на кого не міняй — перший варіант переважатиме, це я знаю по своєму улюбленому колективу Nightwish :-) «Не сотвори собі кумира», говорилось у одній книжці. Гурт та публіка створили, тому замінити того кумира буде складно. У цьому я бачу плюс — ймовірно, після такої зміни колектив стане збалансованішим, і гурт асоціюватиметься не з однією вокалісткою, а з усіма музикантами водночас, що буде добре сприяти подальшому розвитку. Під цей шумок всі зосередяться на срачах щодо нової/старої вокалістки і мене не будуть задовбувати питаннями: «а чому ти пішов», тим більше, що пояснив я більш ніж достатньо. Якщо ви додали мене у друзі тільки заради гурту Aghiazma — сміливо видаляйтеся, навряд чи я буду часто згадувати про цей проект часто, крім дружніх репостів. Якщо я все ж вам цікавий як який-не-який, а виконавець — стежте за моїм проектом Mirratal, другими проектами, а також дурнуватими жартами у стрічках новин. На все добре!

И так начнётся новая история новой

эры, новых судеб, но тебя там не будет

© ТОЛ