Мої інструменти на сцені (історична екскурсія по музичному зоопарку)

Для багатьох музикантів завжди актуальною є проблема вибору інструментарію, який буде використовуватися на сцені. Кожен підходить до цього питання по-своєму - в когось є один-два улюблені інструменти, в когось - цілий зоопарк пристроїв на кожну пісню, а для когось це питання взагалі не принципове - вони просто не задумуються про такі проблеми.

Від нічого робити (це ж наче мій особистий блог) вирішив розглянути історію того, які інструменти я використовував на концертах. В кінці я розгляну актуальну на даний момент архітектуру. Певно, людям з немузичною освітою це буде нецікаво, але обіцяю, буде багато картинок! ;-)

Першим інструментом, на якому я грав на першій репетиції групи в своєму житті (27 вересня 2009 року) - був синтезатор Yamaha PSR-2100 мого однокласника, басиста і просто хорошої людини Вови. Конфігурація була максимально проста - синтезатор давав один вихід з навушників і йшов на пульт:

Певно, по такій системі працює більшість клавішників, які тільки розпочинають свою діяльність.

Жодні педалі не використовувалися (це компенсувалося за рахунок сильної реверберації), спліти/накладання використовувалися дуже обережно і рідко. В синтезаторі є 8 кнопок швидкого вибору тембрів, а також їх можна зберігати в окремий файл. Аби ж я використовував весь потенціал інструменту!

Грав я на ньому дуже тривалий час, точно пригадую, що використовував його на останньому концерті Явища (30 листопада 2011 року), і можливо, невеликий час після того. Одного разу, коли Сергій ніс інструмент в метро, він стукнув його об сходинку, і в результаті, синтезатор отримав таку неприємну травму (див. лівий куток інструмента):

Педаль сустейну не використовувалася і тоді. В останній час блок живлення бувало відходив, і синтезатор виключався прямо на концертах. Однією з особливостей було, що при ввімкненні він автоматично включав ударну партію лезгінки, тому пару разів прямо під час концерту цей закличний ритм спрацьовував посеред пісні, коли я екстренно вмикав синтезатор :-)

Але мені не вистачало потенціалу одного інструменту в зв'язку з його деякими обмеженнями - бракувало як клавіатури (61 клавіша), так і можливості більш плавного переключення звуків з одного на інший. Саме тому я зайнявся пошуками другого, додаткового інструменту. У зв'язку з цим я купив Yamaha DGX-220 на 76 клавіш. В результаті, архітектура на сцені була простою і тупою:

Як ви бачите, інструменти між собою ніяк не взаємодіяли, кожен з них подавався на окремий канал звукорежисера. Здається, це просте рішення, але воно має вагомий недолік - інструменти завжди будуть не збалансовані, і протягом концерту приходиться постійно скеровувати його дії - "зроби цей інструмент гучніше, а цей тихіше, цей на монітор більше, а цей - менше"... Навіть наявність власного звукорежисера не вирішить проблему - настроювати баланс прийдеться багато і часто, а посеред пісні це зробити взагалі неможливо. Саме тому я застерігаю від використання іншими клавішниками такого підходу. В моїй практиці декілька раз виявлялося, що на сцені немає двох виходів на пульт, і приходилося жертвувати одним інструментом, бо його нікуди було включити...
Існує варіант виходу з цієї проблеми (яким я, правда, так і не скористався свого часу) - необхідно мати свій, маленький пульт, який буде вирівнювати інструменти між собою по гучності, і лише потім подавати один, поєднаний сигнал на основний пульт.

Щодо розташування синтезаторів, то використовував я їх як один над одним (вертикально), так і в разі відсутності такої стійки (яку купив не одразу) - ставив PSR-2100 справа, розташовуючи інструменти у вигляді букви L. До такої архітектури я прийшов якраз перед дебютним концертом Явища 7 серпня 2010 року.

Вертикальне розташування для мене менш природне і зручне, ніж гра на інструментах на одному рівні, але на поверхнях, повернутих в різні сторони. Вертикальне розташування дуже часто закриває екран нижнього синтезатора, а то й просто заважає на ньому грати. Також при грі для мене виникає певний дискомфорт, коли одна рука значно вище другої, а якщо намагатися другий ярус опускати нижче, то знову ж таки, закривається нижній інструмент. Звісно, це можна вирішити дорогою стійкою-триногою, але це не актуальне зараз питання - якщо я її куплю, можливо, перейду на вертикальну систему. В той же час подвійна стійка викликає відчуття нестабільності конструкції і страх, що вона впаде, коли там стоять важкі інструменти. Нарешті, вона сильно закриває музиканта від публіки своєрідною "стіною", що грає негативну роль для зорового і ментального контакту.

Я використовував певний час як один, так і два синтезатори буквально до самого кінця Явища. Далі описувати свій "звіринець" я не буду - він непогано описаний в попередній статті: Муки вибору синтезаторів.

В двох словах - архітектура залишалася і надалі 1-2 синтезаторною, проте мінявся нижній інструмент - жодного разу так і не зазвучав Korg X50, який згодом я продав, а на одному концерті я використовував Korg M50 чисто для струнних.

Новий етап підходу до архітектури розпочинається з перегляду відеоуроків "Keyboard Madness" клавішника Dream Theater Джордана Рудесса та початком роботи в Mirratal. Принцип був такий - завжди використовувалися дві педалі - одна педаль для sustain, друга педаль - switch, при натисканні на яку інструмент переключався на наступний тембр. Головний недолік даного підходу полягає в тому, що в моїй моделі інструменту зникає звук при переключенні з одної комбінації звуків на іншу, що сильно псує звучання і досить ускладнює гру - переключати треба в дуже чіткий період часу. Дана проблема в сімействі інструментів Korg була вирішена лише в Korg Kronos, який і далі залишається моєю далекою мрією, на даний момент недосяжною через високу ціну (бл. 30 000 грн).

Також вперше в Mirratal виникає необхідність запускати оркестрові плейбеки. Вирішив це питання я так - використовував режим секвенсора, один з каналів якого подавав midi-сигнал, і великий 6-метровий usb-кабель приєднувався до ноутбука, який стояв біля ударника і в якому була запущена програма, яка отримує цей сигнал і озвучує його в навушники:

Система має право на існування, і нею я користувався близько року, але:

1) вона не вирішує проблеми безшовного переключення, це лише вирішення необхідності мати плейбеки

2) додаються нові проблеми - в режимі секвенсора приходиться використовувати не комбінації, а окремі програми (тобто, прощай зручне переключення тембрів з розділенням клавіатури на декілька частин).

Головний плюс при роботі в режимі секвенсора - можливість включити автоматичне переключення тембрів в певних місцях твору без швів. Тобто, під час виконання клавіатура переключається на те, що тобі потрібно, сама. Інший підхід, який я теж використовував - можливість переходити на різні midi-канали. Недолік підходу - неможливість переключитися до того часу, поки нажата хоча б одна клавіша - треба зняти руки, і тільки потім змінити звук. При використанні автоматичного переключення інструменту проблема знімається.

Певний час я робив так - правий канал синтезатора направляв на вихід, а лівий канал - ударнику. Але це має величезний недолік - неможливість зручно регулювати гучність ударнику окремо від правого каналу, і, що саме найгірше, звук метронома, хоч і дуже тихо, та все ж потрапляв і в правий канал. А навіщо слухачам чули метроном? Подати звук лише на один канал я так і не зміг, певно, це взагалі неможливо на Korg M50 - його можна сильно приглушити, зробити майже непомітним, але на хорошій апаратурі його все одно чути. Не використовуйте цей підхід!

Необхідність зменшити кількість швів в даній архітектурі все ж залишається, але я вирішую підійти до проблеми по-іншому - я купую досить дешеву midi-клавіатуру, яка підключається до Korg M50, і працює на певному midi-каналі, який можна змінювати під час гри. До подібної конструкції я прийшов десь у жовтні 2013 року, і одразу виступив з нею на першому київському концерті Mirratal.

В якості midi-клавіатури я обрав M-Audio Keystation 61es. Вона має декілька важливих переваг - на її допоміжні кнопки можна виставити переключення midi-каналів, і при цьому переключенні звук попереднього каналу не зникає, поки я тримаю руки на клавішах відповідного порту. Другим аргументом для вибору даної клавіатури було те, що вона дуже легка.

Система виходить такою:

Головні плюси підходу - гучність другої midi-клавіатури можна регулювати за допомогою основного інструменту - Korg M50.

І тут я подумав - якщо я використовую ноутбук для звуку метронома, то чому б не перенести і саме відтворення фонограми в ноутбук? Для цього була обрана програма Ableton Live, яка має можливість відтворення декількох доріжок одночасно - одна доріжка-метроном відправляється ударнику, а друга доріжка-фонограма йде на основний пульт. Для цього я використовую свою звукову карту M-Audio Fast Track C400, яка має 4 виходи, на кожен з яких можна подати будь-яку пропорцію з усіх доріжок, що використовуються. Ця звукова карта є і виходом для звуку з ноутбука, так і пультом - на неї поступає звук з Korg M50, мікшується із плейбеками, і відправляється на вихід. Другий вихід зі звучанням синтезатора, фонограмою та звуком метроному йде ударнику. А для того, щоб ударник міг регулювати гучність сигналу, який він отримує, він має маленький пульт.
Одразу було вирішено, що Ableton Live не буде використовувати vsti-плагіни, а відтворювати тільки аудіо-фонограми, які перед тим були створенні в Cubase, що дозволить користуватися програмою навіть на бюджетному ноутбуці, а кількість зависань буде мінімальною.

В результаті, схема станом на лютий 2014 року в мене така:

Дана схема для мене зараз є чи не ідеальною.

Розберемо більш детально:

M-audio має sustain-педаль, як і Korg M50, що дозволяє регулювати педалі для кожного з інструментів індивідуально. Педалі переключення тембрів немає, оскільки в цьому практично не виникає потреби.

M-audio з'єднується з основним синтезатором по midi-кабелю.

Сам Korg M50 подає свій аудіовихід на звукову карту.

В ноутбуці включений Ableton Live, який при натисканні відтворює одночасно звук метронома та фонограми в тих творах, які необхідні. Фонограми, разом зі звуком синтезатора, він подає на перший аудіовихід. На другий вихід подається в певному співвідношенні звук синтезатора, фонограми та метроному, і звідти відправляється на пульт, гучність на якому регулює ударник.

Головний плюс підходу - співвідношення звучання фонограми, синтезатора та метронома настроюється індивідуально для ударника, а в іншому співвідношенні на основний пульт. Це досягається створенням каналу Send, вихід з якого направляється ударнику в налаштуваннях самого Ableton Live.

Також ноутбук відправляє синхронізацію темпу на синтезатор, що дає можливість відтворювати різноманітні арпеджіатори синхронно з грою ударника.

Які розширення можливостей я бачу:

1) в разу існування додаткових моніторних ліній їх можна подавати на пульт ударнику;

2) моніторна система може використовуватися і клавішником, оскільки навіть в цій бюджетній звуковій карті ще залишаються вільні входи і виходи для даних цілей.

Поза цим залишаються басист, вокаліст, гітаристи, які вже налаштовують моніторну лінію самостійно (наприклад, за допомогою безпровідної системи). Але це вже інша історія.

Головний недолік даної архітектури - це необхідність певного часу на її збір. В моїй системі використовується 5 модулів (синтезатор, midi-клавіатура, ноутбук, звукова карта, мікшерський пульт ударника), а також величезна кількість кабелів (спершу множу на 2, якщо кабелі двосторонні і потребують правила комутування обох виходів):

2 педалі sustain;

2 блоки живлення (ноутбук та синтезатор);

2x3 usb-кабелі (з ноутбуком з'єднується звукова карта та обидві клавіатури - одна для живлення, інша для синхронізації темпів);

2x1 midi-кабель (поєднання midi-клавіатури та синтезатора);

2x3 jack-jack кабеля (поєднання синтезатора та звукової карти, поєднання звукової карти і головного мікшерського пульта, поєднання звукової карти і пульта ударника).

В сумі - 5 модулів та необхідність правильно поєднати 18 виходів!

Проте при швидкій координації, наявності помічника та добре розкладеним кабелям, це займе 2-3 хвилини.

Залишається і небезпека також небезпека виходу зі строю будь-якого модулю. В разі цього обдумані екстренні виходи:

В разі поломки midi-клавіатури партії з неї переходять на основну клавіатуру;

При поломці основної клавіатури зовсім екстренним варіантом може бути використання midi-клавіатури;

При поломці ноутбука зникають фонограми, але можна продовжувати гру на основному синтезаторі;

Поломка звукової карти буде найбільш болючішим питанням. В такому випадку плейбеки також зникають, а на аудіовихід направляється синтезатор;

Поломка мікшерського пульта ударника - малоймовірна, але також призводить до відключення фонограм.

Таким чином, якщо один елемент вийде зі строю - частіше всього позбавившись фонограми, я маю місце для маневру при втраті 1-3 хвилин для зміни кабелів, та все ж якось зможу закінчити концерт. Поломка двох модулів не розглядається, це буде вже занадто складна ситуація, і надіюся, до неї не дійде. Зрештою, я розглянув екстренні варіанти, і, як бачите, передбачив можливість хоч якось закінчити концерт. Уявіть, що буде, якщо ви користуєтеся одним синтезатором і він раптово на концерті відмовиться включатися або відтворювати звук! В даному випадку дві клавіатури підстраховують одна одну.

Невеликий досвід користування показав стабільність даного рішення при необхідних налаштуваннях ноутбука, синтезатора, звукової карти, але про це я можу розповісти іншим разом. Надалі стаття може доповнюватися при появі нових рішень.